Граматика англійської мови від А до Я

Кажуть, що англійською пишуть не так, як читають, – і це лише половина правди. Правопис має свої правила, тільки інші, ніж в українській, де літера майже завжди означає один звук. В англійській голосна має два звучання, німе e в кінці перемикає між ними, а деякі літери століттями мовчать. Цей розділ стоїть на початку, бо кожне наступне слово краще запамʼятається, якщо одразу правильно його почути, вимовити й продиктувати по літерах.

Українська має один минулий час і вид: «робив» і «зробив». Англійська має більше часів, і майже для кожного дві форми – одну, що каже, що щось відбувається, і другу, що каже, що воно саме триває. Це нагадує український вид, але не повторює його: вибір форми вирішує інше запитання. Хто раз зрозуміє цю різницю, має позаду половину англійської граматики.

Українська має для майбутнього майбутній час і вид: «буду писати», «писатиму» і «напишу», а в побутовому мовленні часто вистачає й теперішнього: «Завтра я їду до Львова». Англійська зате точно розрізняє, чи щось заплановане, передбачене, вирішене саме зараз чи просто записане в розкладі. Справжня складність – цей вибір, а не самі форми.

Модальні дієслова кажуть не те, що відбувається, а як мовець до цього ставиться: чи щось можливе, необхідне, дозволене, бажане чи ймовірне. В англійській вони мають одну рису, що пояснює все інше: вони неповні. can не має майбутньої форми, must – минулої, may – інфінітива. Відсутні форми замінюють інші вирази – і знання їх і є справжнім навчанням.

Англійський пасив побудований простіше, ніж здається: форма to be і третя форма дієслова – і все. Українська має на вибір «будується», «був збудований», «збудовано» і неозначено-особові речення («кажуть», «зробили»); англійська має одну конструкцію. Складні дві інші речі: коли взагалі її вживати і як передати українські «кажуть», «відомо».

Речення з if – місце, де українці спотикаються найвірніше, і не тому, що вони складні, а тому, що українська будує умову інакше: «якщо прийдеш», «якби я знав». Три основні типи охоплюють майже все, а різниця між ними – не час, а те, наскільки ймовірною здається умова тому, хто говорить.

Українською в непрямій мові час не змінюється: «Я втомилася» → «Вона сказала, що втомилася», «Я прийду» → «Він сказав, що прийде». Англійська робить інакше: зсуває час на один щабель назад і змінює все, що залежить від погляду мовця, – особи, місця, позначення часу. Для українців це новина, але правило механічне, тож його можна вивчити.

Коли в англійській зустрічаються два дієслова, перше вирішує, яку форму отримає друге: to do, doing або саму початкову форму. Українська тут майже завжди має інфінітив («люблю плавати», «почав читати»), тож нічого не підказує. Для цього є загальні правила, але чесно кажучи, велика частина – звичка, і вчити її доводиться разом із дієсловом. Ці сторінки принаймні впорядковують, що до чого пасує.

Англійський іменник не відмінюється і не має роду – у цьому він набагато простіший за український. Зате в нього є дві речі, яких українська не знає: артиклі a/an і the та чіткий поділ на злічувані й незлічувані. Від цього поділу залежать артикль, множина і майже всі слова кількості.

Англійські займенники прості: вони не відмінюються за сімома відмінками, а мають лише дві форми – одну для підмета, другу для всього іншого. Немає й роду для речей, ні окремої ввічливої форми. Складнощі лежать деінде: у зворотних займенниках, яких англійська потребує рідше, ніж українська «-ся» і «себе», у кількох неозначених займенниках і в одному апострофі.

Англійський прикметник не змінюється: одне слово для всіх відмінків, родів і чисел – «добрий, добра, добре, добрих» завжди good. Різницю між прикметником і прислівником українці знають зі своєї мови («швидкий» – «швидко»), тож тут англійська не дивує. Дивують винятки: good і well, hard і hardly та прикметник після look і sound.

Прийменники – та частина граматики, де правила допомагають найменше. Чому кажуть on Monday, але in July і at six, можна впорядкувати, але важко пояснити. Українська має прийменники з відмінками («у домі», «до дому»); англійський прийменник не змінює іменника, але сам добирається інакше. Тому ці сторінки впорядковують за вживанням: час, місце, рух – і сталі сполучення з дієсловами, прикметниками та іменниками, які вчать як слова.

Українська може вільно переставляти члени речення, бо закінчення кажуть, хто що робить: «Собаку бачить чоловік» означає те саме, що «Чоловік бачить собаку». В англійській таких закінчень немає – там лише місце в реченні каже, хто є підметом. Тому порядок слів в англійській – не питання стилю, а граматика.

З рівня B1 мовлення перестає складатися з окремих речень. Їх поєднують означальні, часові й умовні речення, причини, наслідки й застереження – а в англійській те, що може стояти далі, вирішує частина мови: після because – ціле речення, після because of – лише іменник. Українська має тут свої звички, насамперед кому перед кожним «який» і «що».

Ця частина не про мовлення – зате про все, з чого в написаному повідомленні одразу видно, що автор думає українською. Українська ставить кому перед кожним «що» і «який», пише дні тижня й місяці з малої літери, а дроби – через кому. Англійська робить кожну з цих речей інакше – і жодна з них не складна.